Чотири кроки я ступив
У темінь снів,
Чужих, брунатних, хижих...
Там лисий лис
Голодним псам псалми співав,
Та я не чув, я шепотів: „боюсь...”
У їх химерній хижі...
І був між тими синій пес,
Він біг за мною,
Мов огидний спогад
(Так, наче вкрав у когось портмоне)
Та все кусав мене...
Фригідних фраз негідний сенс
Мені доводив синій пес,
На схилі снів,
На сконі слів,
У розпалі похмурих понеділків;
Бо від вівторків до неділь
Я вже не спав: ходив,
Благав, гатив
У сиві шиби пізніх породіль,
Розпачливо питав, чи не від мене...
Вагітні юнки реготали всмак,
Недопалки гасили в „пепсі-колі”,
І смачно цвіркали крізь зуби,
(Чи крізь долі).
І все було не там,
І те було не з тим,
Не так...
Бо я нікого не любив.
Лежав і м’яв пирій
І ранив пальці,
І кляв себе: бодай ти здох!..
