коли я самотній
малюю стіни райдужним олівцем осені
і туга мов величезна сумна печера
поволі утікає з перед очей
тоді утікаю в шурхіт бурхливого міста
ніби у непомітну нірку ночі
де тіні не сахаються людей
із очима наляканих привидів
коли я самотній ходжу крізь стіни
надломлених мрій намагаючись
загубити у цім лабіринті самотність
коли я самотній шукаю чиєїсь самотності
що мов тінь від плаща мусила б бути
десь поруч наче маленький песик
на короткому повідку
коли я самотнтій розганяю зграї
міських голубів даруючи мов насінини
з розчепірених жмень маленьку приручену самотність
коли перегукуються трамваї на жвавому перехресті
намагаюсь зіскочити на ходу крізь невідчинені двері
намагаюсь як завше забути її там
серед натовпу із відстовбурченими кишенями
