жінка наче продавчиня херсонських динь
що ховає за пазухою найсмачніші фрукти
вона уривається в твоє життя мов лапатий сніг у березні
ти ловиш липкими пальцями її снігову присутність
торкаєшся ніг що розводяться наче мости опівночі
вона безвідмовно лягає мов листя у жовтні
на свіжопоголену молоду траву
даючи себе на поталу чужих мозолястих рук
о як вона віддається беззастережно і щиро
в обійми волохатої ночі
як плаче з радості тихо і недокучливо
так уміють плакати лиш немовлята що
своїми маленькими ніжками розбили цупку шкаралупу світу
жінка як стиглий кавун порізаний ножем надвоє
поділений на скибки жадними гострими пальчиками
випльовується лушпинням що стрягне поміж зубами
вона полює на чужих чоловіків
у темних під’їздах вечірніх парках
їй сняться кольорові еротичні сни
вона виходить у ніч як на полювання
помічаючи власне місце свіжою теплою сечею
вона уривається тихо і безмятежно
мов революція у провінційне місто
палить вогні в твоєму серці
наганяючи жах на мізки
