Не вбий метелика нічного,
Котрий пильнує твій вогонь.
Між подорожників,
Обіч рудого шляху...
Роса втопила пил, спливає час,
Сочиться тихо з ери в еру,
Затулюєш діряву напівсферу,
Та зорі губляться в бур’ян.
Сьогодні, вчора...
Мудро гасне ватра,
І ти не в змозі наздогнати „завтра”,
І ти безсилий, голий перед ТИМИ,
Всіма...
Ось ти і він,
І вже нічого.
Спинись, не вбий метелика нічного,
Бо ще одна зоря умре в траву...
І світ не скрикне, навіть не помітить,
Але ТИ знатимеш і десь, між марноти,
У розпалі асфальтового раю,
Прихопить серце, видихнеш: „згораю...”
І погляд зойкне в безвість вітрову,
І вишнікров закапають в траву...
