***
приїхав на роботу зарано й
зайшов погрітись у
книгарню
між відділом любовних романів,
які читають лише жінки,
та відділом театру,
де повно п'єс, які
ніхто не читає,
сиділа на підлозі дівчина й гортала
романси й драма,
між ними звичайно
знаходиться
поезія
вони займали
перші чотири літери алфавіту -
хіпарка на підлозі
та рюкзак
тож до 10
раз виданого Бодлера
та 20 раз перевиданого Данте
було не дістатись і
я почав із
стокротно переперекладеного
Райнера Марії,
та інших, що
психіатричні негаразди
вирішували засобами рими та катрена
на "Ша"
в "Біб-ці класики"
мушиними голівками
на газетному папері
розпинався пацан:
"Яка чарівна - Смерть
і Сон, її близнюк!"
пацан,
його, звичайно, звали
Персібіші
і безсумнівний
кандидат на медкарету
але настало тікать і до "Я"
не дійшло -
і 8 годин не було ні
сну ні смерти а
тільки холодно і
дим у грудях
***
Кожен,
уже тільки за те,
що народився,
гідний кулі.
Так і повелося.
Дитина ще й народитися
не достигла
а на неї вже
сталять кулю.
Це зручно.
З першим криком
немовляти
в нього
стріляють.
І воно біжить.
Тікає що є духу.
Та, звісно.
І тоді кажуть:
Загоряється куля - народжується людина.
Падає куля - вмирає людина.
Скажуть,
пригнуться до теплої
землі - і вперед,
а все небо
у трасерах.
***
Коли ми не могли більше
блукати,
то падали
й каменіли сном.
Коли тварина показує
зуби
це значить, вона хоче
впасти на вас і рвати
ваше м’ясо зубами.
Коли звіря
робить рух у твій бік
це значить, воно голодне,
чи знелюблене
і хоче.
Коли тварина хропе
це нічого не
значить,
хіба що тільки,
що вона
знесилена й безборонна
здобич.
Інколи,
буває,
я згадую час,
і гадаю
що, а що, що тоді
значили мої несамовито
кольорові сни, від яких я
прокидався на солоній подушці?
***
Сказавши всі слова
у тім порядку,
в якому їх сполучили
батьки батьків батьків батьків,
що зробити мені,
щоб не згоріти з сорому?
Чи повторити всі
слова ще раз у тім же
порядку? Чи
вимовити їх
тій
людині,
що впорядковує
порядок порядку, щоб вона
сказала:
“Все не так.
Все неправильно.
Губи твої кривляться і
горло народжує гарчання
замість мелодичного
співу
прадавніх слів.
Не роби так більше.”
Я став
так робити менше.
Але як же хочеться мені
відкусити свого язика й виплюнути
в миску для пожертви,
наче людожеру,
що наминає капусту.
***
шматок за шматком
імпортний одяг
привезений з за кордону
змінився
імпортним одягом
нізвідки не привезеним
все
поступово зносилося
продерлося
вигоріло на сонці
яка у тому глибина
філософізм
задума і
зажура
андрій тарковський
та юрко тарнавський
і якщо дозволити
собі пафос
нехай уже в
останній раз
виправдовуючи
втомою о 4 ранку
після роботи
неначе п”яний за
кермом цього тіла
що чхає й кашляє,
старий автомобільчик
моделі енно-го року.
і це не просто факт.
усе це дуже факт,
якщо дозволити собі
ще й каламбур,
такий заїжджений,
що ніпелі свистять
і це в часи
коли немає камер…
***
всю ніч
ішов дощ і я
писав вірші
про дощ уві сні
прокидаючися час од часу
чув лопотіння маленьких ніг
по калюжах у темряві
та водяні гами
у трубах
усю ніч
і знав
що назавтра виявиться
не буде роботи, бо
яка ж робота в дощ
а значить увесь
день я не
буду писати вірші
а натомість воюватиму за
галактичну домінацію України
що справа вже, по суті,
вирішена й
механічна
поки
вода шуміла й крутилася
будуючи басейни та дзеркала
я починав новий рядок
доводив його до строфи
тьмяно вважав
що непогано
й занурювався у сон
випускаючи слова
що розкочувалися й розпливалися
бісеринами та краплями парфумів
вранці
так само дощило
я взяв у кишеню дві цигарки й
вийшов на ґанок. Лежав
сніг, хоча дощило так само
та сонце не сходило
хотілося спати
мені весь час хочеться спати
в цьому місті, що
supposedly
ніколи не спить а
бігає по колу з очима
Івана Грозного на лиці
догоріло до фільтра
який я підставив під краплі
що зривалися з даху
перед лицем
“Чи ти дійсно хочеш і другої?”
спитав я себе й риторично
доводячи до абсурду
відповів
“Не хочу”
налапуючи в кишені
потрібного ключа
Із
набудованого вночі
пригадувалася вже
тільки
фраза ні про що
з якої борщу не звариш:
“...а десь під Києвом є
містечко, таке мале,
що й живе
там тільки
одна летюча мишка…”
***
коструля на картоплю
вона ж коструля
на каву
по черзі
в залежности
у вдалі дні до шостої
варену
для економії часу
у погані
до шіснацятої
для грошей
по роботі
ввалився на кухню:
на плиті
рідина прозора що
нічим уже
не нагадує
де плаває одинокий
тарган потопельник
спершу вийняти
а потім налити чи
налить
а вже потім
налив
***
о дев’ятій ранку
було темно
як о сьомій
вечора
й
можна було налити ще кави
з кострулі в якій я
варю її поперемінно з картоплею
в залежности
день
приємно безробітний бо
дощовий ніби
земля як відвернулася лицем од
сонця, так і пішла
пішла геть по
вулиці не
озираючись на.
можна було
писати вірші довгі
наче струни дощу й
водянисті
як тридцять третій день
народження, в який якщо
сам себе не розіпнеш, то
ніхто й не
візьметься
можна було й
не писати
пити натомість
теплу каву
темну, як рахунки за електрику
та уявляти, як десь у
висотних будинках
клопотливо рахують прибуток
нащадки того, що в 30 000 р. до РХ
винайшов вогонь
і того, що
в 29 000 р. до РХ
придумав горнятко
того чи іншого
і писати вірші
з яких ніякому нащадку
зиску не витиснути
танцюючи пальцями Раймонду
перед теплим екраном
на якому вистрибують
такі чисті слова
вільні від човгання
по чорнозему чернеток
шикуються
винищуючи за собою євгенічно
невдалих
і тільки темно й
нарешті тепло на мить
і дощі за вікном
і дощі
