спальні райони мого міста це спальні мішки
до котрих повертаємось пізно увечері
наче птахи до своїх гнізд на дахах багатоповерхівок
ми плаваємо у цьому морі морі загнузданих мрій
поспішаємо зробити ще одне коло ніби білка у колесі
у круговерті із котрого насправді тільки один вихід
це небо мов нечітке відображення
що відзекалюється у мутних водах вуличних калабань
гливкі роз’їджені часом і сіллю дороги до брудних
мов смітники перед домом під’їздів
я кидаю в етер пару їдкого диму
вихоплюю наче меч з глибоких піхов
пару добірних слів
сиджу довго ніби із кимось знайомим
перед квадратом монітора як перед дзеркалом
набираючи пальцями наче на фортепіано
букви що парують мов свіжий хліб
розрізуючись на ламкі шматочки складів і речень
ти насправді не мусиш знати що я
це лише крихка оболонка що існує в парадигмах віртуального світу
що я це лише нечітке відображення учорашнього що
утікає мов сполоханий заєць білим засніженим полем
ти направду як чиста квітка пересаджена мною
у підвіконний глек пам’яті
як непрочитана книжка що лежить на моєму робочому столі
