місто пливе наді мною
пачками синіх хмар із заводських димарень
відштовхуючись наче веслами берега
похмурих риштовань залізобетону і пластику
місто дихає товстелезними
мов гаванські сигари трубами
виходячи кожним недоладним словом
ніби перед образом дівчини на першому побаченні
й розтікаючись венами каналізацій доносить
у кожну домівку мов у спустошене пригноблене серце
кров із теплоцентралей напоюючи спраглі
ребра батарей млосним роз’їдженми теплом
під решетом котрих можна кохатись і можна не кохатись
гріти потовчені відморожені спини
ловити чорні клубуки хмар заманюючи
котрусь необачно відсталу від гурту
у маленький чотирикутник кватирки
підливати квіти що ростуть попід вікнами
звільняючись поволі від їдкого жовтого раба природи
уставати і просто йти виплигнувши крізь розпанахані вітрила вікон
небоячись відморозити крихкі волокна легень
вийти назовні ніби пара із труб енергоцентралей
ніби тепла затишна хмарка із товстелезної гаванської сигари
