Приходиш, як дощ, підперезаний небом полель,
Краплини твої – то барвінок, медунка і м’ята –
Рясні і терпкі. Ти свої випасаєш ягнята
В моєму саду серед ніжних, як тиша, лілей.
П’янієш від ярої свіжости бростей тугих,
Визбируєш роси, прозорі і щедрі, як літо.
На хвилях волосся тремтять золотаві лелітки,
Налиті промінням жагучих цілунків твоїх.
Ти лист винограду, розкішний смарагдовий плющ,
Пшеничне колосся, пружке, гомінке й перестигле,
Що зерня за зерням невтомною ласкою сипле
На теплу, м’яку, розпашілу від сонця ріллю.
І ніч проростає в мені, наче цвіт запашний,
Згортається в зав’язь і котиться яблуком долу.
Голубкою гАряче рветься світання на волю,
Тріпочучи крилами в затінку зморених вій.
