До колишньої неколишньості,
спотикаючись, я біжу.
Там залишено - незалишену,
обіймаю тебе - чужу.
Там на цвинтарі, на Личакові,
я голубивтебе, щасливу!
Можна з дивом і попрощатися,
та не можна забути диво!
Такі життєві обладунки:
робота, чоловік, сім'я.
Аж налякався я від думки,
що ти самотніша, ніж я.
Бо я думки свої
замотую
в сувої болю й гіркоти,
але не сам.
В моїй самотності
щоденно,
щохвилинно -
ТИ!
