ну ось й опинився я серед
полтавських пагорбів і низин
над теплою ворсклою
мов під склом
з-під землі високої виріс
привіт тобі земле очікувана
в снах і переймах народжена
мною твоїм прибульцем
виходиш з мене мов
свіжий пирій із тугої землі
виростаєш кожною волосиною
на моїй голові
де кожен нерв потаємно шепоче
твоє чудернацьке наймення
на жаль не застав ні табунів татарських
ні згарищ козацьких руїн
та навіть тебе маловпізнавану
колись твердиню
не застав сливе удома
пішлась небого в дорогу світами
не знати чи вернеш ще коли до свого
порогу
на млини поміщичі милорадовички
де мельник микола що пише вірші
дописує останню свою строфу
й заховує тексти ще теплі
в убогу свитину
