плакали чайки колись над тобою
тепер сміються поза очі
сріблені іллічі
що пережили свій вік
і вказують шлях прямо
де козацький харон
колись переправляв стомлені душі
з цього боку на той
тільки й лишилось від твоєї слави
що переораний навзнак синій дніпро
тільки у балачках старців на тутешніх базарах
проглядаються ієрогліфи забутої мови
так що коли б якийсь сміливець
дошукувався твоїх шляхів
то напевне знайшов би їх тут
у тінях здеградованих онуків
із знайомими прізвищами
що й мови небого
містку позолочений
на шляху із гетьманщини
аж до славного твого запорожжя
світлий красеню на межі волості й степу
та й навіть у йменні твоєму тобі ж
самому відмовлено
пишаєшся наче зістрижений оселедець
своїм новим світлогірським іменем
