Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2565
Творів: 46610
Рецензій: 90921

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 25832, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.83.192.109')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Переклад

З Федеріко Гарсіа Лорки. Сомнамбулічний романс

© Той, що греблі рве, 15-10-2010
Люблю я пахучу зелень.
Зеленого вітру клекіт.
Зелене вітрило в морі,
коня на горі далекій.
Ворушачи пояс тінню,
сидить на поруччях ночі
зеленоволоса діва –
холодного срібла очі.
Люблю я пахучу зелень,
де місяць циганський плаче.
Її споглядають речі,
вона їх не може бачить.

Люблю я пахучу зелень,
де інеєм зорі сяють,
де рибами стелять тіні
дорогу ночей безкраю.
А смоква об вітер треться
папером гілок наждачним,
гора, наче кіт-злодюга,
агави гіркі їжачить.
Та хто уже прийде? Звідки?
Поруччя їй стан заморять.
Зеленоволоса діва
в солоній задумі моря.

- Куме, я згоден мінятись:
коня – на її оселю,
сідло – на її свічадо,
ножа – на легкі постелі.
З далекого порту Кабри
я зрошую кров’ю скелі.
- Якби лиш я міг, юначе,
у цьому тебе підтримать,
та я вже – давно не я,
і дім мій – уже не дім мій.
- Куме, то дай хоч умерти
на ліжку з твердої криці,
і хай надо мною тужить
шовкова її спідниця.
Поглянь на криваву рану
від горла і до ключиці.
- На грудях твоїх троянди,
темнаві, неопалимі,
а кров твоя б’є і пахне,
тобі вже її не стримать.
Та я вже – давно не я,
і дім мій – уже не дім мій.
- Дозволь же мені піднятись
на поруччя ці високі,
Дозволь же мені піднятись,
хоч раз обійняти оком
оселю де зелен-місяць
тамує дощів потоки.

Уже піднімаються двоє,
і сходи під ними грають,
дорогу сльозами миють,
криваві сліди лишають.
На сонних дахах блищали
вогні ліхтарів срібляних,
терзали криштальні бубни
ножами рожевий ранок.

Люблю я пахучу зелень,
зеленого вітру клекіт.
Уже піднялися двоє,
аж раптом гроза далека
внесла шумовиння ніжне –
бентежну скорботу м’яти
й васильків солодку спеку.
- Та де ж вона, де вона, куме,
гірка і зелена діва?
О, скільки вона чекала!
О, скільки вона чекала!
Важким, як пісок, волоссям,
свою самоту звивала!

Байдуже лице водойми
на хвилях гойдало мовчки
зеленоволосу діву –
холодного срібла очі.
Крижинкою срібний місяць
її відпускать не хоче,
а ніч, як майдан церковний –
інтимна і непорочна.
Та тільки жандарми п’яні
в оселю вломитись хочуть.

Люблю я пахучу зелень.
Зеленого вітру клекіт.
Зелене вітрило в морі,
коня на горі далекій.





Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Ви і на іспанця зовні схожий. :-)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 21-10-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 15-10-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75216197967529 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …