Тріпотіли серця в нероздавлених кліттях грудних,
Що вціліли від танків, від ходи їх важкої броні.
А батьки ще десь там у багатті запеклої борні
Погоріли... і в хвилини останні помолились за них.
Врятувались вони від обіймів лихої війни.
Закипіло раптово доросле життя; їм би ще маленькими бути,
Та навік запеклись недитячі світлини, яких не забути.
І пішли будувати совіти вкраїнські дочки й сини.
І вбачалась дорога широка, червона до примарного раю:
Всі хотіли чогось та ішли до якоїсь мети.
Та, на жаль, вірний шлях не усім довелося знайти -
Ті, що прагнули волі живої, лишилися скраю.
Їх цькували усіх: когось легше, когось сильніше.
Психлікарні і тюрми за серце давали гаряче.
Бо вони ж були інші, виділялися з маси незрячих.
А незрячим шматок ковбаси є за волю миліше.
Я тепер бачу вас посивілих, стомлених, мудрих,
Тих, які дотягли до халатно незалежних часів.
Важко, певно, вам знайти спільну мову зі стадом голів
Молодих. Потребують зусиль вони надто марудних
І молитв, і прокльонів, чи просто відвертих слів.
