Ніч без химер не обійдеться, вулиці в привидах,
голі, налякані марно розлитим спиртним.
Це милосердя позичене з пазухи Ірода.
Він - твій учитель і рідний по крові вітчим.
Книги збрехали - любов-таки кориться вічності.
Краде роки розцяцьковане смертне життя.
Як же тягар скороплинності прийняти й винести
тим, хто кохає цей світ від жаги до нестям?!
До твоїх вуст лихослів'я прилипло прокльонами.
Чорне і біле у кольорі фарби і зла
носять мольберти твої. І злітаються стогони
із сповідалень людський і спустошених лав.
Знав би ти, скільки пісень утопилося в повені,
траурних стрічок вплелось у весняні вінки,
скільки солдатів прострілено навстіж і зломлено.
Ти б не простяг навіть їм однієї руки!
Хочеш пишнот, та не вартий старої монети,
натовпу хочеш, та геть утікає і тінь.
Завтра ім'я твоє в люди роздують газети,
та із очей цих однаково вицвіте синь.
З горбом образ твої друзі лишились веселими,
з пам'яті вічності стерли тебе до дірок.
Можеш літати і далі між раєм і скелями,
щоб назбирати в кишені дешевих зірок.
