"В одном из домов,
там, где кофе и сигарета..."
(Сплин, "Альтависта")
В одному з будинків, де стіл пахне м'ятою й димом,
де стрілки втікають, туманяться, глохнуть від тиші
накинеш на мене свій погляд і мовиш: "Ходімо,
застуджене співами горло до ранку залишим".
Мій голос згубив до конвульсій напружене тіло,
я схильна до сказу, зухвалих пісень і мовчань,
і в звуки плету почуття так аж надто невміло,
і всі погубила наївні чернетки зізнань.
По грифу стікає рядок за рядком, і від пальців
холодних, голодних, чужих для жіночих глибин
розкришаться стіни, і погляду ніде сховатись.
Втікаю без глузду в тунелі замкових шпарин.
Я сита цигарками, п'яна від ласих мелодій,
розбита у пазли і зібрана так, навмання
своїми ж руками. Гітару оголювать годі!
Мені ваша пристрасть – у серце колюча стерня!
Наївне дитя зі сталевістю влади мольфара,
без дна і кінця, до сих пір непорушно нічий.
Ми надто чужі, щоб додати обох нас у пару
і надто споріднені, щоб утекти від очей.
Ти дозами цідиш мій голос, не можеш напитись,
навпомацки млієш і поглядом звеш на дуель.
Отак мені хочеться впасти додолу й скоритись,
лише б не розбитись об лезо мурованих скель.
У рук несміливих в'язницю замкни моє тіло
без строку довічності і засуди на вогонь.
Наповнена нами кімната до нігтя згоріла б,
до мрій переспілих і до обцілованих скронь.
Сміялась зоря, проводжаючи нишком додому,
забігали очі, ховаючись в стіни, мов миші,
бо завтра поглянеш й однаково мовиш: "Ходімо,
застуджене співами горло укотре залишим".
