Я хочу в Місто, де живуть дощі -
Протяжно-сірі, наче сни хасида,
Щоб ми - за руки - мокрі, яки хлющі,
У цьому Львові, як у Атлантиді,
Згубились між водою і камінням...
І наша хата поросла б корінням -
Як лабіринт - ні вийти, ні зайти...
Довічна осінь і пречистий ти.
Стигмати тріщин встеляться по стелі
І ми, обнявшись тілом, як плющем,
Від ніжності помремо у постелі
У тій майстерні, що живе дощем
І тліє листям, як правічна мова...
Твоя любов - шовковиця шовкова -
Тавро цих губ довіку не відтерти -
Чорніших і від кави, і від смерти.
