День цей занадто неспілий, щоб вийти до фінішу.
Я вже давно відреклася і скинула вельона.
Так божевільно завжди, моє его, ти віриш всім,
що під перукою клоунів маряться демони.
Двері чекають, у банти сплітаються промені,
Вітре, розвій лиш цей трепет, що в серці тримаю я!
В прозі життя я знаходжу уривки римовані,
там, де слова-немовлята зростаються зграями.
Все, що стікає із вуст, рве папір – все алюзія,
мій Отче наш, лиш не можу руками торкатися.
Святості в грішника, мабуть, позичити мушу я.
Доле моя! Припини із могилами гратися!
