|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51558
|
| Рецензій: |
96010
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 25768, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.119.137.175') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Мар'янівка Голодняк, 12-10-2010
|
Зима була тепліша, аніж я,
і борошно губивши на волосся
та душу до артерій оголя,
лилось у вуха дивне безголосся.
Світанок, каві бракне наснаги
звільнить мене з лещат нічної варти,
рум'яном шкіру зціпити, сніги
ошпарити безумством і азартом.
Рука не цілувала стільки щік,
у вірності клялась лише кишені,
бо той, що колисав її, навік
віршом снує: бесплотний, безіменний.
Наврочена на сповідь в самоті,
в собі скорботи ватру спопелила,
й текла сліпа по стоптаній сльоті, –
підвестися з колін було несила.
Поріг нового року оббива,
шампанським перемазувала губи,
аж доки мене стомлена імла
кидала на його спекотні груди.
Й побігла я за груднем навздогін
дорогою, що вимита сльозою,
чимдужче, геть від урвища, де він
від мого поцілунку геть не встояв.
Чому ж тоді солодкий випав сніг?
І полюси зійшлись так ненароком?
Чому так зимно сніг під серце ліг,
що кров пішла по жилах, мов окропом?
Занадто хутко... Гаряче... І зле...
Так грішно ця зима мене кохала…
Хоч плавиться свіча, як мед, але
Вже ж болісно згора, і надто мало.
Я січень роздала по жебраках.
А як себе за рогом не згубила?
Не різав неба мій бездолий птах,
в мені ж-бо через край земної сили.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
