Ну от і все. Затарабанило дощем,
Завісила фіранки сіра мжичка.
І затягнула шкіряним плащем,
Невдаха-осінь небеса навічно.
Здається це надовго, безкінечно,
Плаксивитиме хмара з високості,
Ревстиме вітер, рватиме намисто
Калині,що прибралася, мов в гості.
Ще мить...і вже готуюся до сну...
Та не чекаю див і милості природи,
Таку пережила я осінь, й не одну....
А ,виявляється, це час моїх уродин !!!
І дощ цей лише миє мені шибки,
А вітер шепче пристрастні слова,
Це просто натяк, а тепло десь близько,
І осінь ця не сіра - золота.
Сміється павучок на сонній гілці,
Моргає промінь крізь мережево творінь,
Заводить танець із листочків вишні,
Примушує піднятися з колін.
Оце так осінь! Це так чарівниця!
І стільки фарб, все теплі кольори.
Я буду дуже здібна учениця.
Ти тільки вірний шлях мені вкажи.
Збираю листя, гріюсь об каштани,
Лоскоче павутиння і смішить,
Ця осінь перша, хоч тепло останнє,
Ще все хороше треба пережить!
