*
Світ - то будинок, де двері і вікна зачинені,
А я - безпритульний, живу коло нього.
І вчинки шляхетні, що мною не вчинені
Розчиняться в тумані ранку нового.
Новий день розправляє крила.
Народжує сонце, що світить із неба.
Де ти є, де ти є, моя мила?
Це я так... Відповіді не треба.
Я дивлюся під ноги на шкло, що розбите,
В одну мить усім мріям приходить кінець,
Страждання, що щастям моїм оповите
Проходить свій шлях через сотні кілець.
Я прийшов сюди з того життя,
Я жив. Пройшли тисячоліття.
Та не змінилося буття:
Скрізь брехня, скрізь лихоліття...
А десь, за обрієм, падає сніг,
Хтось лагодить дітям маленьким ґринджоли.
У нас сніг скінчився. Переступаю поріг
Будинку: навколо тусуються люди, як бджоли.
Я дивлюся на вікна. Замість вікон тут ґрати.
Є ґрати, а, отже, є несвобода
(у світі немає місця, де панує воля),
І з розуму всіх зводить твоя врода,
Та твоя вже вирішена доля.
Я йду, розсікаючи темряву, йду.
Це в'язниця, тому світла немає.
Я йду, а чого я шукаю?
Куди все зникає?
І кому я потрібний?
Я йду...
