А день помер, немов сумирний голуб…
Волога ночі стелиться до ніг.
Ґречним став я, можливо, як мій дід.
Енігма долі з тої ночі віє.
Життя колиска – то у небі Віз.
Ич, як виблискують колеса-зорі!
Їй-богу, знає темний дідько Вій,
Коли той Віз над писанкою сіл
Мажею скрипить, порушуючи сон.
Ось-ось зруйнується стереотип.
Рахуймо до світанку час:
Течуть хвилини без упину.
Фата ранкова вже на всіх
Церквах. Тікає в безвість ніч.
Шабаш потух. Змиває дощ
Юрби телячу лінь.
Як гарно народився день!..
