Безпомічність першої криги, що лускає під ногами,
Невтоленість талого листя, оголеність шалого суму,
Де Ваша ріка осіння прощалася з берегами,
Я вчора ходив, я вчора до ранку ходив і думав
Про те що губила мова, про те що ховала в морі,
Про те що вона не знала, на що їй забракло сили...
І сяяло Ваше серце у лоскотному безмов’ї,
Пошерхлі осінні квіти йому пастухи носили.
Складали до ніг жмутами – творили велику повінь,
Де синя ріка осіння прощалася з берегами...
Й супроти Вашої тиші було моє кожне слово
Безпомічне, наче крига, що лускає під ногами.
