Так по-осінньому лячно і сумно
Роки топчуться зграями по очах
По слідах, по ночах, грудях і сонцю
Ти шелестиш усмішкою на календарі
Дивишся на мене щасливим поглядом
Посивілого, далеко ангеляти, здригаєшся
Я починаю плакати від безпорадності світу
Від того, що ти не сидітимеш більше поруч
Не їстимеш зі мною кекс, не питимеш кави
Ти не знатимеш які в мене тепер парфуми
І чи зручні у твоїх друзів нові велосипеди
Ти не побачиш більше снігу, дощу і граду
З такого ракурсу, як бачимо ми – знизу
Але може тепер, ти сам проектуєш опади
Забавляєшся на своєму лептопі змінами погоди
Або ж наче цукерки, роздаєш нам різні настрої
Приймаєш з нами рішення, оберігаєш від невдач
Ти ж знаєш, я вірю в тебе, можливо якогось іншого
Можливо в вигляді світла чи хмари, але саме такого
Що вміє всміхатися серцем і терпляче долати вічність
Ти прийшов осінню.. У широкість земного Всесвіту
У моє маленьке життя ти також ввірвався осінню
Осінь тебе й забрала, я б мала її зненавидіти, шмагати
ЇЇ дні розпачем, бичувати її ночі жахіттями і жалем
Але осінь хоче реабілітуватись перед нами, у твій день
Вона світить таким яскравим сонцем, що засліплює біль
Вечорами вона підкидає у спогади про тебе яскравості
І Нових деталей, радості і забутих кадрів, любові і розуміння
І от я вже люблю осінь, тому що у вересні і жовтні
Твій силует стає чіткішим, сни про тебе реальнішими
З кожною хвилиною осені ти наче наближаєшся до мене
Ніби зараз подзвониш на мобільний, ніби от-от вийдеш на пиво
Отже, я довіку кохатиму осінь, в ній тебе більше є, аніж тебе нема.
От і зараз, я збираю тебе наче мозаїку, по маленьких кусочках спогадів
Сьогодні ти живеш у моєму щоденнику за 8-клас, завтра я згадуватиму
Тебе в Карпатах, післязавтра відтворюватиму подробиці твого сміху
Твій відтінок завше присутній на наших речах, на наших розмовах
І голосах, на наших успіхах і провалах, коханнях і дружбах
Тебе стало дуже багато, адже тебе має вистачати для кожного з нас
Хочеться, щоб ти чув нас, мариться, щоб ти нас бачив і відчував
І чомусь майже на сто відсотків я переконана, що таки бачиш
А коли ми голосно верещимо, то ще й незле чуєш наші теревені
А зараз, кожне слово, яке я набираю на компі, з‘являється десь там
В тебе на величезному екрані, і ти читаючи це все, всміхаєшся
І навіть кличеш інших ангелів подивитись, що тобі пишуть земні друзі…
Ти видрукуєш мою писанину і запхаєш її собі на пам’ять за крило
А мені тут стане легше, цього разу ти приходив до мене віршем…
