І я дивилася у твої очі, як у провалля бездонності ночей
До болю схожі на пророчі у беззмістовності речей.
Дивилася неначе в рідні, неначе зараз упаду… у ті
Такі близькі й чужі обійми, які безмовно, віддано люблю.
Ти не кажи нікому мою хтиву таємницю, і навіть Богу
Не кажи. Я проковтну безмовністю твої зіниці, розчинюсь
В незвіданих краях – просто відпущу – лети! Лети! І я лечу!
І я дивлюсь у твої очі, до болю схожі на мої – пророчі і чужі.
Долонями ховаю щоки, неначе вміло зморшки – роки
У ніздрях самоти. А ти… А ти - ковток снаги із піднебесся
Вдихаєш силу із моїх грудей, впиваєшся моїм теплом
У душу рвешся б’ючи веслом тендітні хвилі без води.
І я напилася бездонності речей в проваллі із твоїх очей
У беззмістовності чарівних ночей до болю схожих на мої –
Пророчі і чужі.
І я дивитимусь у твої очі, плестиму ніжність поміж пальців
Так невблаганно, так охоче торкатимусь ногами босими
Твого нагого щастя. Звиватимусь коло грудей із мрії
Зітканих ідей… я прошиватиму себе тобою до болю
Схожим на мою… Любов’ю.
І я люблю. Люблю губитись в ніжності для двох – єдиних,
Ковтати присмак благ, тебе зшкрібати хтиво із думок і
Відчувати силу зробивши ще один ковток. Іще один ковточок
Сплеску ніжності у дотику тебе, мій берег із очима океану,
Я вип’ю всю твою бездонність до самого дна і стану п’яна.
