адже знала напевне –
всі ці їхні талмуди, манускрипти і фоліанти,
обтягнуті шкірою немовлят –
пшик! – марниця-полова-абищиця
марні спроби
світо-творіння та вітро-ловлення:
- бо
слова розсипалися, як горох по долівці,
закочувались за язик, зникали під шафою –
і годі було визбирати їхні суті та сутності.
- бо
літери недремними хрущами розліталися навсібіч:
ось вони ще нависають живою хвилею
над нічником свідомості,
а за мить – шарудливим сміттям помирають
під черевиками часу... адже знала напевне –
залишиться мало
і залишиться – найвагоміше: тіні дерев
мовчання каменю
клинопис журавлиних валок
на розчахнутій плахті неба.
