Вже нема
Думок таких
Як колись
Крилатих
Вони
Як діти весни
Десь відійшли
І сліду не стало
Яке то значення
Тим що кохали
Суворість зими
Коли
На порозі життя
Весна
Сідає на словах
І нове сіє
А вони
Блукають і тут і там
Не нам
Збагнути їх
Лиш Бог їх зрозуміє
Бо кожний наш осуд
Це гріх
А гріха
Боятися треба
Гріхи не загріють
Тих що мріють
Про небо
Тому
На одну хвилину
Годиться
Забути про зиму
І зором сонце цілувати
Хай весною світить
Сестрі і брату
Хай тішаться діти
В своїй і в чужій хаті
Всім
Треба віддати
Що їх
Нехай це буде як гімн
Навіть тоді
Коли друзі
Візьмуть тебе на сміх
Відкинь гнів
Люби
Ворогів
Бог полюбить тебе
І подарує
Що треба
А перш за все
Дасть тобі
Небо
Таке
Яке воно є
Чудове
