Розберися зі змістом своєї інтимної сутності,
Коли дощ награватиме пальцями свої увертюри
На моїх прозорих повіках,
на твоїй випадковій присутності
на портретах, написаних з натури.
Розкодуй знедолені, болем змащені і задоволені,
Миті моєї невільної слабкості й тиші,
Яка заховалася на дні напівпрозорих склянок.
Невагомість вуст. Тепло стікає на оголені
Плечі, руки, волосся і вірші.
Розкажи, як ти шукав блакитну квітку,
А водорості заважали, і перли збирав у долоні.
Як ти розгубився на перехресті знедолених вітрів
І невдаха-мороз підкинув свою візитку
І холод у пазуху. І як я була у полоні.
Розлетися в мені міріадами, сонцями-аметистами
Кожен дотик нанизуй, як бісер, на згадку.
Тріпотить у горнятку кава. І все у порядку.
Ти крокуєш до мене шляхами до млості урвистими
І знаходиш мою споконвічну дівочу загадку.
