Вихровий вир... крутить жене,
Носить мене
З жовклим листям.
Поль Верлен „Осіння Пісня”
Все ходжу я по свому місті,
Дощ ллє як з кошика. Гроза.
Кружляє вітер жовкле листя,
А замість листя знову я.
Нервує все і все дратує,
Сьогодні, певно, день невдалий.
Сьогодні доля не жартує,
Повз мене ходить люд відсталий.
Із спогадами про минуле
Та з надією на майбутнє,
Я ходжу містом, вітер дує,
Я відчуваю щось присутнє.
Я відчуваю, скоро все
Скінчиться, буде всім погано.
Мене доля занесе
Й відкриє незагойні рани.
Я пірну в болото суму,
В болото, де сміття і бруд,
Але я з кальяну як дуну
Й буду як справжній Робін Ґуд.
В хвилини ці не так паскудно,
Ще маю змогу відпочити,
Але якось смертельно нудно
По світі білому ходити...
Все ходжу я по свому місті,
Дощ ллє як з кошика. Гроза.
Кружляє вітер жовкле листя,
А замість листя знову я.
