Їде на мене зелене вагонне вікно,
мружиться лісом і стелить траву утомлену.
Дощиком сипле у шибку прозоре зерно
небо скоцюрблене, сіре, аж геть зачовгане.
Як адвокати - пістрибують в шибку стовпи:
в них же зв'язки, ви погляньте, вони ж - з дротАми,
в них аргументи і докази... Світ заступив
хлопців отих довгов'язих докучливий гамір.
Вересень. Осінь. А поїзд - в тепло біжить.
Хмарам застудженим сумно ( така вже карма !)
їм залишатися тут, на холодній межі.
Я ж - до тепла, у відпустку, де все буде ГАРНО!
