Відчиню вікно - поллється літо,
Прохолодою над річкою туман
Ніч збирає піну із корита,
Що зливається водою аж в лиман.
Кожен порух в скронях як трембіта,
кожен подих вітру як мольфар,
я боюсь ковтнути з чаші літа,
щоб життя не обірвався дар.
Затамую подих: мить спинися !
Стисну кулаки: куди спішиш?
Хочеться назавжди надивитись,
Тільки спогади хоча б залиш.
Утікає сон з промінням вранці,
Скільки світлих дУхів не проси,
Залишаючи в прощальнім танці,
Лиш намисто з блискіток роси
