***
То важка праця – спати...
Битими дорогами снів залізно-ватяних
Носити свої плечі під головою,
Ховати себе в долонях страху,
У його широко розплющених очах
Намагатися побачити хоча б якогось - тебе,
Витвореного з напівпробуджень, –
Коли беззвучні слова раптом вириваються з голови
Вітром об землю,
Бризками у вогонь...
У той момент, коли реальність найбільше заважає,
Коли ще марно намагаюся скинути разом із ковдрою тіло,
Коли ранкові зірки відбиваються на мені новими родимками,
Малюючи карту якогось аж надто чужого неба.
