|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51586
|
| Рецензій: |
96021
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 25275, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.149.253.73') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Цикл поезій
|
|
|
| © Yephrem Patsyukevitch, 12-09-2010
|
I. І бачив я страшний, несвітський сон,
аж самописка випадає з рук:
немовби через води та вогонь
іде на мене Карманьйола Саможук.
Залізні груди хвиля підійма
горами, як сказав поет;
і в ікла, що гостріші від серпа,
затиснено кривавий партбілєт.
Копилиться фарбована губа,
дзвенять у неї нігті накладні.
І молотками вишита габа
та вершниками на блідім коні.
Жалібний марш одразу та гопак,
що склав для мене Фредерік Шопен,
оркестра грає на зловіщий знак,
що настає мені останній день.
І в небі, що з’їжджає набакир,
тріщить од вітру домотканий стяг;
і йде за нею семиглавий звір
і привиди Європи в постолах...
І свідчили слова пророчі книг,
що далі буде торба та тюрма...
І смикнувся заскочений Хома,
але тікати не було доріг.
Кошмар II
Спектакль фанстасмагоричний
посеред ночі в мене виник.
Про це казати би не личить
Хома бо скажуть халамидник.
Але було. Мені воістину
явився янгол, пір’ям напханий,
розгромну дать характеристику
моєму смертному хававканню.
Він був і грубий, і цинічний.
Рядки мої назвав халявою
і змусив, царський мов опричник,
божиться клятвою кривавою:
що я життя любовну хроніку
та мадригали чарівницям
спалю, покину хвойду Моніку
та задом перестану хвицять.
З ченцями затоваришую,
закінчу курс юриспруденції...
В цю мить, нестерпну та страшную,
прокинувся, не знавши де це я.
*****
Падає древо за древом в туман,
що наповзає, сріблистий коллодій.
Хто ж там блукає, безумний Боян,
ріже струною, як мертві колоди,
Дерево правди і древо любов,
Назирці тихо зі скальпелем ходить,
Листя гаряче збирає в альбом?..
(Синява тисне на хмари зі споду...)
У дощовому важкім молоці
стежкою йти і поволі чманіти...
Мряка зависла (вуаль на лиці)...
Хмари сріблисті, як мозок розкритий...
Глоса
сховався бог за тисячі імен
і кличе кличе голос одинокий
і за плечем дзвінкі лунають кроки
але крутнись і тінь не промайне.
і голос кличе кличе кличе
за прірвою що зяючи лежить
але слова блискучі як ножі
смакую дармо язиком калічним
бо машкару барвисту розмаїту
з вокабули чужої не злизать
безглузда та зрадлива рать
між нами стала. стежку перекрито.
але торкає раптом за плече
лякаючи шпигун облесний
та глянь і враз крило шелесне
прозорим пір’ям і втече
на те, як то казали, напоролись.
між нами ліс пустеля та Дунай
та як у них тепер не потопай
нечутно кличе кличе голос
хоча слова без сорому та строку
сокочуть сухо наче кулемет
а б’ється шось позбавлене примет
немов до моря збурені потоки
***
Чому, я не знаю, здалося:
життю недалеко вже край.
Блукав я в безмежній тривозі
і вийшов до річки Дунай.
І в сутінках тихих вечірніх
зустрівся мені чоловік
високім на пагорбі чільнім
і мене скалічив навік.
Він вийшов і став коло броду й
дорогу мені заступив
на берег, де мого народу
розвихрений вогник горів.
І билися ми на порозі
всю ніч у Дунаю ріки.
і смерть недалеко, здалося,
від злодія злої руки.
Важкого його, наче камінь,
я високо в небо підняв
і кинув на землю, і яму
пробила горбата спина.
А він доторкнувся підступно,
зламавши мене у стегні,
як вигасли зоряні крупи
і сонце збудили на дні.
І був я готовий померти
й хвилини лічити почав,
а він возлетів понад твердю
і горб його крилами став.
І був я готовий пірнати
у пекла палаючий став,
а він обійняв мене братськи й
мене богоборцем назвав.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
