А ти заморозиш літо та розтопиш зиму ,
метеликом у вогні , гадюкою по шипах .
Відьма з зірками в очах , благочестива свята
вперто малюєш вічність на сірому склі буднів
та паралельні світи в разюче - яскравих снах.
А потім у небеса , а потім у чорний космос
під вибухи наднових творити нові життя.
Сотні чумацьких шляхів пр зорях собі проложиш .
Пущена вже у ціль твоєї долі стріла.
Стирає море сліди , відбитки твої і прикмети
на цих до болю знайомих бурштинових пісках .
Розгадані вже давно всі Полішенеля секрети.
Лишилась лиш ти одна загадкою у віках.
Вперед тільки вперед , минуле не має змісту
вже зацвіли аканти в симиріади садах.
Все живе на землі підвладне твоєму хисту
народжувати кохання у душах та у серцях.
Повіривши в себе, ти знов поговориш з богом
та він прошепоче тобі всі істинні імена
І правда зустріне тебе перед самим порогом
І в душу твою , повір , надовго зайде весна.
