Занімував мене, стулив і кляп
до писка всунув – діва, що не скажеш...
Занімбував хороші споминання,
у рамку дальности їх цвяхом повбивав.
Це досить виглядає віртуально,
це навіть смішно досить виглядає
й підморгує одним і другим очком,
однов і другов слізкою бринить.
То діва з дів! І страшная картина
висить собі, лякає павутину,
висить – і як на неї не дивитись,
коли у павуків стонадцять віч?
Питання залишається – чи вірю
отій примарній пустотливій дівці,
яку всадили в німба, ув ікону,
і свічку запалили – хай не спить!
А віск поволі капає додолу,
тепло збирає в форми неповторні,
тамує тихий холод. Чудотворним –
то тільки він лишився, не згорів.
Це досить виглядає неймовірно,
це досить виглядає фантастично,
це набуває видив іронічних
у воскових музеях згаслих днів.
