|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51558
|
| Рецензій: |
96010
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 25250, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.138.135.4') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Цикл поезій
|
|
|
| © Yephrem Patsyukevitch, 10-09-2010
|
***
На дворі росте спориш.
Ми поїдемо в Париж.
На городі лобода.
Ми поїдем навсігда.
В нашій хаті таргани.
Спробуй нас наздожени.
На горищі дід Бабай.
Рідний краю, прощавай!
***
мама мила раму
раму мила мама
поспішайте, мамо сіто
ми несемо воду ситом
гей гоп, шіді ріді
пісня у форматі міді
серце, чом же ти не криця
надавали нам по пиці
ми писали, ми писали
наші пальчики устали
ой, лихо, не петрусь
бо уже не розігнусь
заспіваймо як навчили
пісню про павла тичину
гей гоп, пранаяма
всіх панів до ‘дної ями
від мерефи на чугуїв
ми навпочіпки крокуєм
раз два, аватара
час уже здавати тару
з лісу вийшовши, равана
вийняв ножик із кармана
всьо равно єво нє брошу
патамушто он хароший
ойра, не далеко
занеси мене, лелеко
наші гімни на санскриті
ми пливемо у кориті
не гори бо, милий раю
я тобі ж іще заграю
comme quoi, третій рим
хай же дідько буде з ним
***
в центральнім парку листя облітало
в карнеґі-холі - класика і смур
а нам уже граматики замало
у нас була любов і де сосюр
метро синтагмою через мости шугало
гуділи пробки з бруклина у квінс
нам лекцій Деріди не вистачало
бо ми за хмари в парадигму піднялись
там янголи собі гніздечка вили й
конкорд поодинокий зумкотів
і пропливали кришталеві каравели
на генуезький плачучи мотив
здавався світ новий неологізмом
здавався братом кожен чорний брат
а дощ ішов, на нас водою бризкав
водою зі свяченого відра
і щастя те, здавалося, убоге
довіку вічно буде й назавжди,
неначе слово, що було у бога;
як мандрівник, який дійшов мети
і ті холодні та байдужі бризки
і брязкіт дріб’язку у чашці жебрака
лунали нам іллокутивно різко,
і хмарочоси у гудзоні сторчака
в центральнім парку листя облітало
і ми чіплялися за коло рятівне
“поете мій! кричала ти, наталко,
невже і це на світі промине?”
сніги лягли на міста сірий мур
як ми кохалися несамовито й клопотливо...
але любов за листям полетіла
лишились фердинанд і де сосюр
***
Якби не ці малі слова,
я жив би, як нормальні люде,
які ся не боять огуди
і не болить їм голова
через конструкції небесні.
А так ні зиску, ні життя,
і скроня мало що не трісне,
хвостом ударило би тя.
Я б не дивився через ґрати
на мрякотливий листопад,
у вікнах не ловив булькатих
багатоповерхових хат
бліде світило й очамріле.
Господь не став мене картать.
Я не ховався би, як тать,
від тих, які державне діло
суворо правлять. Може й мила
вернулася до мене враз,
щоб не горіло більше тіло
собаки, хворого на сказ
на поетичний. Я тоді б
не квилив, як сопляк занудний,
і жив би весело й не трудно,
в кишені понабивши хліб.
Між вами гоголем ходив,
або, немов Григорій Сава,
залишив місто марнославне
і межи бджолами один,
комахою з двома ногами,
виводив притчу і трактат
про тлінність золотих палат,
і канти слобожанській дамі...
Словесная жеретія
сховала б язичок сукатий.
Тоді б не став, напевне, я
в чужих містах бахурувати.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
