«Купуйте, султане, купуйте
З України свіженькі душі.
Гляньте ж бо, не гоноруйте!
Беріть оптом – ціну опущу».
Хан спинився і ріже оком:
«Ти диви, які любки! Сила!
А ось ця щось так зирить вовком,
Ніби що її укусило».
«Не смій!
Не смій, хане,
Втручатися у мій смуток.
Не смій
Торкати волосся жмуток
Чи міряти, як сувій.
Чуєш, ханеее… Не смій!
Руки геть!
Тобі це здалося.
Ніготь мій
І той ні на зету не твій.
Ось багата панянка, –
В тілі голім, –
Моя душа:
Не купити її задáрма
І вдивляєшся ти дарма,
Бо і груди сміливо-кволі
Давно зниділи від сваволі,
Та чесніші твого гроша.
Геть!
Не смій
Пхати ніж у лоно.
Цілувати вуста не смій!
Я уб’ю тебе, хане, безкровно,
Вб’ю тебе і твоїх синів…»
………………………………..
Клялá мовчки, клялá тюремно
І жадала про помсти чин.
Уже рік, як дружина в гаремі
І росте їх чорнявий син.
