Так добре пахне ранок – я ще є.
Півсклянки молока, шматок багету…
Пригасле сонце все-таки встає,
дарує день, як шанс нічному гетто.
Де блукачі, собаки і мости,
розведені зазвичай поміж нами…
Де можна йти – одначе не дійти
на світло чи на спалах амальгами.
Сновиди-тіні – мешканці осель,
сусіди знизу і сусіди зліва.
Тут справжнє все – таке несправжнє все…
За вікнами шумить осіння злива
про тих, які жили-були до нас,
про віщі сни і про зловісні знаки.
Дай Боже, ранок – не останній раз
гірку полуду змиє, наче накип.
Судилось так – тривати навпростець,
суди мене за те, що стала інша…
Та цей початок – досі не кінець.
Йому рости у дітях та у віршах.
