"З усміхненими ліцами ми почали ніжно товкти його кулаками, одначе він уперто співав."
(Е. Берджес)
"Суржиком, суржиком!.."
(П.Г. Тичина)
"А то шкварчала ваша папіроска..."
(Ясний пень то звідки)
П.П
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
Не можу спати, а якщо засну -
то сладкий сон щоразу проживаю.
І віжу: обнімаю, Проне, Вас,
кладу на губи цілування тресугубне
і серця Вашого бурхливий ватерпас
до мене говоріт і мене любіт.
І канареєчка високої любві
мене зовьот, мов рицаря на подвиг,
прославити волнєніє в крові
і розтрощити недругів позорних.
Посилка.
Чудєсная Прісцилло, серця Дамо!
На вдохновенні поетичні гами
штовхнули палікмахтєра птахи.
І я пишу до Вас тепер стихи.
П.П
Був я бундючен, був я гоноров
і презирав і многоє, і многих.
Бував я весел, і бував здоров -
але напала на мене Любов
і невмолимо стала до порога.
Я вже не той - мене змінила ти:
я став сумний і я почав боліти.
В мої Ви увірвалися мечти
і я щодня пишу до Вас листи
і посилаю пурпурові квіти.
Не зневажайте пристрасті цвіти -
вони зросли у глибині сердечній.
Як я хотів би з Вами буть на "ти"
і в мирний дом за правом увійти -
я ж Вас кохаю вірно й безконєчно.
Посилка.
О Проне, посмотрите на мене!
Моря засохнуть, города зникають,
зів’яне младость, гроші пропадають,
хотя моя любов - не промине.
П.П
я Вам приньос канфетку в кулаці
і хитро гнутий бублічок із ятки.
Сьогодні будемо кататись по ріці
і ворковати, наче голуб’ятка.
Гудить і кашля пароходная труба,
качається на хвилях наша лодка:
яка солодка нижняя губа
і верхняя губа яка солодка!
Моя голубко, я Ваш голубець
на човнику межи води слизької!
О, не соромтеся, далеко Ваш отець
і не блудіть під волнами рукою.
Посилка.
Пістрявенька бумажка шарудить
і шкабарчить карманная собачка.
Клянуся вєчно, Проне, з Вами плить
словами твердими, які не ходять рачки.
П.П
я, Проне, Вас просіл би не грустіть,
як це не личить молодій малжонці
і подождати, хай настане мить,
когда з гітарою ми станем під віконце,
щоб на м’якій Ви лежачи тахті
сльозу мучительно і сладко проливали,
коли зачну я кидати прості
слова до Вашої непуганої зали.
Розважить усєгда Семен готов
і серце нєжноє акордом розтривожить:
не може дєвушка прожити без цвітов
і без стихов прожить она нє может.
Посилка.
Дзвени, моя баска віолончєль!
Історгни плач із юного сердечка.
Лети, ідеже спить Прокопа дочка,
аби їй уші лобизнула трєль.
П.П
Мені, будь ласка, не морочте
один Ви голову момент:
пождіть, нехай поет настрочить
нерукотворний монумент.
Я ж не для себе тут стараюсь,
ошибки роблю раз у раз -
щоб Вас увічнити, мій раю,
у цей непідходящий час.
Січас я, дєвушка, затисну
в обійми пристрасні оп’ять,
що з Вас сльоза щаслива бризне -
стишок дозвольте дописать.
Посилка.
Я вже кінчаю вдохновенно
і знову з Вами, де і був.
Не треба дутись на Семена,
неначе Проню він забув.
П.П
Пісьмо до Вас пишу сьогодні я,
бо вчора Ви мені порвали жилу,
тому прошу простіть мєня,
що нині я прийти не маю сили.
Серед обітєлі щасливого життя,
пока ми з папінькою мирно говорили,
в болючім недержанні почуття
Ви каблуком Семена придушили
і змусили мене сказати вещ
правдивого не варту джентольмена.
Я прошу більше не калічить мене.
Я не хотів би знов пугати тещ.
Посилка.
Причина ета вийти погуляти
не позволяє день мені оден.
Безумен од любві. Закрит у хаті.
Каблучкою прохромлений Семен.
П.П
(http://gak.com.ua/creatives/2/8151)
П.П
Стояла ти і чухала в потилиці,
й мені обидні вещі говорила.
Я, больше, дорогая, не прийду
ні пішки, ні в кареті, ні на милицях.
