ніч затуляє очі – й серпом на серце.
як же тобі самому десь там живеться?
осінь у жилах. марно шкварчить і плаче.
наче ти вже не хлопчик сто років… наче.
руки – кленове листя моєї долі.
ми поодинці – хворі. практично – голі.
я на тобі настояна. в тебе вбрана.
ти мені – запозичене щастя в рану.
спогади винобродять. було ж насправді.
тільки слова на ділі вогню не варті.
шов хірургічний – вірш із води на сушу.
це не любов, це дотик, що душить душу.
хочеш, змовчу і зникну, розляжусь полем.
будеш іти на запах, іти по колу.
будеш мене шукати, як ворожити.
я тебе обійматиму стиглим житом.
і як впаде на землю кленове листя,
будеш за мною вити, як вовк на місяць.
і коли сум на трави зійде, як роси,
просто поклич. я поряд. поклич і досить.
