мене ти ненавидиш. а я за це - осінь.
буває. минеться. усе минуче
на кінчиках мого волосся
й досі
усі твої погляди дивні й пекучі.
мені вже не спиться. сьогодні обрій
ридав за тобою, за мною й літом.
з"їдатимуть душу кобри.
добре,
то тільки здається, що можна завити.
мені ще до осені - бігти й бігти.
я заблукала, здається, в серпні.
збиратиму кінчиками нігтів
крихти
твоїх запитань солодко-нестерпних.
я мліла, коли ти був поряд, грілась...
тепер зігріваюсь гарячим чаєм.
але силуети лишились
вилиць,
які я тепер чи не скрізь помічаю.
мене ти не любиш. та осінь не винна.
пробач, що чогось не сказала, вперта...
дозволь, я любитиму осінь сильно
пильну,
але таку рідну, що можна вмерти.
але таку синю, що очі ріже,
гарячу, що хоч наливай у чашку,
дозволь, я хоча би на тиждень,
тиждень,
тією осенню вкриюсь, як крижмою...
хоч... мене ти ненавидиш. важко.
