...той голос був – «Телесику, причаль!
До мого бережечка» – гiрко-дзвiнко
Ще кликала когось невдатна жiнка –
Нi мама, нi змiiвна.
Час-коваль
Скував iй долю – золотий дукачик
На перевiз душi – кудись туди,
Де гусеня сiреньке тихо плаче,
Грудьми припавши до грудей води.
Далеко так – нi голосу, нi тванi,
Нi пристанi – бо верес i печаль...
I гусенятко крилечком востаннє
Малює кола на водi – «Причаль...»
Та вже нiчого. Анi вже слiдочка
Вiд човника, вiд варти комиша,
Де пам’ять – чорним вишита сорочка,
А осiнь – білим вишита душа.
