Показом слайдів за вікнами –
чорно-білих світлин
Починається Харків:
Хвилинка, Нова Баварія…
Потяг завжди запізнюється
рівно на десять хвилин,
І в цьому йому не завадить
навіть найбільша аварія.
Разом з юрбою студентів
пірнаємо на вокзал,
Де майже храмовий купол
ясніє прямо над нами,
І прямо з церковних розписів
на голови нам звиса
Щасливий соцреалізм
багряними прапорами.
Безплатна вбиральня в підвалі –
розрада усіх бомжих,
Вода і гарячі труби –
є все, щоб тримати форму.
Роздягнені аж по пояс,
вони позирають на всіх
Із найпалкішим викликом
свого гарячого сорому.
Та ось виника прибиральниця
із нетрів своїх хрущоб,
Бог і повний володар
туалетного соцреалізму:
«Виходь, погань така!
Миєшся там, чи що?!» –
Грюка вона бомжисі
і шарпає двері грізно.
Бездомні зникають геть,
а я – виходжу надвір:
Скрегіт залізних колючок
біля приміського вокзалу,
Навпроти – згаслий фонтан,
ніби у сплячці звір,
І площа, яка нагадує
велику вокзальну залу.
Двадцять перше березня,
а вдягнені, як по зимі.
Не знаю: може, вони
там, нагорі, поснули?
Пізня весна цього року,
Господи Боже мій…
Хоч би сонце, або
просто фонтан ввімкнули.
