сірі великі долоні
потріскані
лініями рисками
любові і долі
на обличчя кладе мені тяжко
мій персональний час.
вчора на міському пляжі мій особистий хронос
(я подумала, що це він, хоч і не мала певності)
ліпив на потіху дітям
дельфіна
вийшло
не дуже схоже
я ж сиділа неподалік
і мовчки дивилась, як діти,
щойно впіймають хвилину,
коли дядько відволічеться,
стрибають із визком і реготом
дельфінові прямо в нутро
а тоді тікають щодуху
з ротами, повними сміху.
дядько ображено лагодить
дядькові сумно й гірко
дядько сидить і чатує.
та варто зустріти знайомих
і відійти для вітання
знову дельфінові в серце
стрибають тікають сміються
маленькі і навіть старші.
і дядькові знову гірко.
я все зрозуміла швидше
ніж він втретє зліпив дельфіна
і пішла купатись у морі
море було дуже тепле
напевно навіть занадто
така от сталася зустріч.
такий от у мене хронос.
і хіба ж такому поясниш,
що якщо уже випадає
зійти, як кажуть, на пси,
то я би хотіла достойно
струнко і твердо, як леді,
або іще краще, я знаю,
стрибати на пси із визком
і ротом, набитим сміхом
