Коли Аврора розпускала квітам цвіт.
А від кохання ночі ще не висох піт.
Мабуть метелики, оті, що в животі.
Залишили тебе на самоті.
Лежала просто неба гола і якась сумна.
Я поряд був, а ти була одна.
Хутчіш яскравого одного завернув.
Літати сонний, зовсім той забув.
Натомість плавати й пірнати забажав.
Він лоскотав тебе даремно, лоскотав…
Чому, закоханий, знемогу не помітив я?
Ти ж просто спала гола і моя.
