Беззахисна душа летить у небо,
Знічев’я закохавшись в Місяць.
Беззахисно летить повз дощ і вітер,
Минаючи жорстокий людський осуд.
Небесна твердь така холодна й тиха…
У сам кінець не долітають птáхи —
З останніх сил вона прямує далі!
Долає всі відомі перешкоди,
І ось нарешті — зустріч із коханим,
Було би щастя тут і зараз,
Та Місяць лиш байдужо глянув
І щиро попросив спокою.
Вона ж, позбувшись сил кінцевих,
Вже не вернулася додому…
Всі ми беззахисні в коханні,
Беззахисно прямуєм на погибель...
