Улюч.
Село над Сяном
Між горами.
Коли почую,
Стає рано.
Думками
Окрашую його.
Моє село,
Наше село.
Улюч.
Він є,
Хоч нема його.
В думках живий
А в дійсності руїна.
Були хати,
- Нема..
Де вони?
Питаю я,
Питає дитина
Моя.
Улюч.
Село велике
Було.
Діди і прадіди
Прожили там
Свої літа.
Сумні і веселі.
Є село,
Й нема села.
В попелі
Воно.
Улюч.
Батьків моїх земля.
Родила їх
І харчувала,
А коли йшли
У вічну пам’ять,
- Відкривала
Своє нутро
І ховала грішне тіло.
Живі клали
На могилу
Хрест і камінь.
А дерева вчились
На пам’ять
Пісень розлуки.
Тепер внуки
Стають на ній,
Для нас святій
Землі
І питають,
Шукають,
Хочуть найти хоч камінь,
Хоч кусочок хреста.
Не всім вдається.
Нема.
Знищене на Амінь!
Улюч.
На його руїні
Стоять люди.
І плачуть.
Тіні,
Померлих, забутих
Все це бачать.
Вогонь гріє думки,
Заклик надію будить.
Улюч є!
Улюч буде!
Поки живуть його сини.
Застрахані.
Розкинені.
Настане час,
Скріплять себе.
Один одного приведе.
Поставлять хату
На Крайникох,
Чи десь Долов.
Настане свято.
Любов.
Закличуть і тебе,
І тебе,
І тих зі Сходу.
Щоб прийшли,
Щоб повернули
До свого гнізда.
Закличе дзвін з Дубника,
Закличе зозуля,
Закличе вужоватий Сян.
Ті, в яких серце є
- Почують.
І повернуть на своє.
Так.
На СВОЄ!
28.05.1990р.
