Вечеряли кажани чорності
Жовтий князь жертвоприносив голого ангела
Припнутого до власних ніг
Мили пяти збочених свідків непокірності
Час вироджувати біле-вічне
Речі-мертві, сонце…
Очі –це поцілунок вампіра
Крізь шибки самотності
Були ще тисячі вечер
Нічим не кращі не гірші
Було багато стрімкості вгору
А там внизу привязували гриву
Останнього прийдешнього.
Поруч молились старими словами
Плакали димом дурману
Були ще Ангели що повертались
Забувши про вірність присяги вірним
Їм було тепло поруч сиділа вічна присутність тіла
Кріз пристрасть
Інші вчать на память його слід,дороги аби повернути без сомо с
Був вересень. Листя як кульмінація сонливості
Ангели розпаду вязали клунки
І учнів кормили усміхнених
І не було таємничості жодної
Лиш Вечір.вечеря. великдень веселість і буква в
А далі була вічність
Буває хтось обриває початок чорних дверей
І там без кіннця сидить дівча теплих простирадил
З очима філотових ліхтарів
Якось так терпко і гірко
Намацали плями аурних собак попід столом
Кудлаті духи проціджуючи оцет крізь зуби
Допивши розсплескану каву
Ти-відчуття трагічності з мовчанням і піском у долонях
Присягнув на казки
Жовтий князь приходить жовте жовтим
Розїдає жовтявістю Гетсиманський Сад
Вампірне прозріння вдруге
Копійки перераховані на кістлявих нігтях
А далі ще багато багато
Піску.спраги.жовтого жовтого сонця розпятого над помаранчевим містом
Де ніхто не поверне погляд
У шкарлупу з-під черепа причасття згуби
Без жодного трибуналу чи суду
Я-вірність
Я-спрага
Я-всюди
ЗАБУТИЙ НЕЗВЕРШЕНИЙ НЕТАЄМНИЧИЙ
