Розливались, мов безкрає море,
Ріки в семиструнну вертикаль -
Розквітали ніжно вічні сльози
Пролісками у лугах.
В мед-заграву весняного ранку
Арки простягався стан
Й непомітно барву - час горизонталі
В лазуровім смутку вицвітав.
Сумно мохом заростають
Фрески в сиротах-церквах,
Що руїнами з хрестами
Загубились у лісах. -
Десь розкидані по світу
Люди святять новий храм, -
А з Розточчя - лише світло
У фіалках та у снах...
Синє небо - тиха пристань
ув озерних дзеркалах.
Ліг вже промінь золотистий
На росу з небесних арф -
Й наче килим семибарвний
Водоспадний виткав ткач, -
Може, ще раз з неба гляне
Божа Матір на цей край?
