я дякую Господу і природі,
що заставляють мене бути воїном, а не трутнем
загартовують при першій нагоді
щоб виходило сильне, міцне і путнє
на паскудство багато не треба -
кілька років у ліні та пристрастях тлінних
я знаходила кращий бік неба
не у растових клубах й підвалах винних
ну і в що мені залишалось вірити
коли була зрада і сліпе почуття в зеніті?
писати йому: "До побачення, Іроде,
я не зазначу тебе в заповіті!"
