Дивлюсь на світ вологими очима:
У Львові дощ, а я без парасолі —
Така ось нерозумная дівчина.
Та знаю, що негода — тимчасова.
За хмарами так само синє небо,
Що не роби — ніяк не потьмяніє,
Й вода, що навіжено нищить греблі,
З того ж дощу і з того ж неба мліє.
Можливо, весь наш світ — то чорна хмара,
Що затуляє небо завжди чисте.
Дивлюсь вологими очима, наче в кару,
І думаю, що дощ — таки пройдисвіт...
